Зельман Абрахам Ваксман – відомий мікробіолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини за 1952 рік. Ваксман вперше отримав стрептоміцин – ліки від туберкульозу.
Зельман Абрахам Ваксман народився в українському містечку Прилуки 2 липня 1888. Його батьки мали орендовану ділянку землі і галантерейну крамницю.
Зельман Ваксман вчився в одеській гімназії. Потім переїхав до США, де вже жили його сестри. Він поступив у сільськогосподарський коледж в Рутгерсі. Ваксман зайнявся вивченням їх мікробіології.
У 1915 році Зельман Ваксман став магістром природничих наук. Тоді ж він отримав американське громадянство.
Перші роботи вченого були присвячені взаємодії грунтових бактерій. Ваксман класифікував організми, а потім розділив їх на групи, існуючі у взаємодії. Грунтові бактерії, які утворюють розгалужені клітини, що нагадують грибниці, – актиноміцети – були виділені Зельманом в окрему групу: він прийшов до висновку, що актиноміцети грають важливу роль в житті грунтів.
Після коледжу Зельман Ваксман навчався в Берклі (знаменитий Каліфорнійський університет), де, в 1918 році, отримав докторський ступінь за роботу з хімії ферментів.
Повернувшись до Руттерс, Ваксман продовжив вивчення мікробіології грунтів. У процесі роботи він виявив складні взаємозв’язки між дією різних бактерій і їх впливом на формування тих чи інших типів грунтів.
У 1925 році Зельман Абрахам Ваксман був призначений ад’юнкт-професором, а в 1931-професором по мікробіології грунту.
У 1932 році до професора Ваксмана звернулася Американська національна асоціація з боротьби з туберкульозом, яка попросила вченого вивчити процес руйнування палички Коха, що викликає туберкульоз, в грунті.
Провівши дослідження, Зельман Ваксман встановив, що за руйнування палички відповідають мікроби-антагоністи. Досліди над туберкульозною паличкою навели Ваксмана на думку розібратися, як грунтові бактерії впливають на інші хвороботворні бацили.
У 1939 році Ваксман розробив ще одну програму досліджень: він вважав, що ще більшими антагоністами, ніж бактерії, можуть бути гриби і актиноміцети. В їхньому світі мікробіолог і став шукати антибактеріальні засоби.
За чотири роки Ваксман і його співробітники перевірили близько десяти тисяч різних грунтових міні-мешканців. Але антибіотик, який ефективно знищував би збудників хвороб і був при цьому індиферентний до людського організму, знайти не вдавалося.
У 1940 році група Ваксмана отримала з актиноміцет високоефективний, хоча і токсичний, препарат актиноміцин. Через два роки було виділено стрептотріцин. Цей антибіотик проявив сильні бактерицидні властивості відносно палички Коха. А ще через рік у штамі актиноміцет був виявлений стрептоміцин. Саме це з’єднання і стало основним засобом боротьби проти туберкульозу.
Стрептоміцин проявив активність проти тих форм мікробів, які не боялися сульфаніламідних препаратів і пеніциліну. Клінічна перевірка нових ліків завершилася в 1946 році.
У 1952 році “за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу”, Зельману Абраму Ваксману була присуджена Нобелівська премія з фізіології і медицині.
16 серпня 1973 Зельман Абрахам Ваксман помер.