У 1942 році Хаджімурза Мільдзіхов, потрапивши засідку, в поодинці стримував натиск великих ворожих сил. Він продовжував вести бій навіть після важкого поранення в живіт. Коли прибуло підкріплення перед його вогневою позицією нарахували 108 трупів гітлерівських автоматників …
Хаджімурза Мільдзіхов народився 1 січня 1919 року в селі Ельхотово нині Кіровського району Північної Осетії в селянській родині. Осетин. У Червоній Армії з 1939 року. Службу проходив на Далекому Сході, в Благовещенську, потім в кавалерійській частині біля західних кордонів, в Литві. До 1942 року – він служив в 177-й окремій розвідувальній роті 163-ою стрілецької дивізії 34-ї армії Північно-Західного фронту.
Описувані події розгорталися в січні 1942 року. Група наших розвідників вийшла на завдання в тил противника. Оскільки група довго не поверталася, то їй назустріч вийшли троє – старший лейтенант Єфімов, лейтенант Чернов і старший сержант Хаджімурза Мільдзіхов.
По дорозі Єфімов, Чернов і Мільдзіхов виявили ворожий бліндаж. З бліндажа виднівся ствол MG-34. Мільдзіхов непомітно підібрався до бліндажа, кинув в нього гранату, після чого дав по бліндажу чергу зі свого ПКД (Пістолет-кулемет Дегтярьова). З 11 німців, які перебували в тому бліндажі, семеро були вбиті, трьом вдалося втекти, а офіцер, що знаходився в бліндажі, отримав контузію і був узятий в полон.
На спину йому наші герої завантажили захоплений кулемет, і Чернов повів полоненого до наших позицій. Єфімов же разом з Мільдзіховим продовжили шлях назустріч повертаючій назад розвідгрупі. Коли до зустрічі з розвідгрупою залишалося 400 метрів, Мільдзіхов і Єфімов виявили засідку: під засніженими гілками ялин ногами до Мільдзіхова і Єфімова, а стволами до повертаючої розвідгрупи лежало 13 німецьких ягерів.
Мільдзіхов хотів було розстріляти всю цю чортову дюжину, але Єфімов несподівано скомандував їм «хенді хох». Німці почали піднімати руки, але один з них примудрився і вистрілив прямо в Єфімова. Єфімов був убитий, але не розгубившись Мільдзіхов розстріляв всю німецьку засідку довгою чергою.
Коли Мільдзіхов, нарешті, зустрів повертаючу розвідгрупу, то з’ясувалося, що майже всі її бійці поранені. Легкопоранені несли на собі тяжкопоранених. Патронів майже не залишилося, а групу по п’ятах переслідувала німецька рота.
Тоді Мільдзіхов вирішив сам влаштувати засідку переслідувачам.
Зайнявши потайливу позицію, він першою ж чергою знищив тридцять дев’ять чоловік. Однак після цієї черги у Мільдзіхова залишився лише один диск, і він, заощаджуючи патрони, перейшов на одиночні постріли. Німці намагалися оточити Мільдзіхова, але той, постійно змінюючи позиції і переносячи вогонь то в одну, то в іншу сторону, не давав їм цього зробити. Проте, за тридцять хвилин бою Мільдзіхов встиг отримати три поранення – в шию, в ногу і в живіт.
Нарешті, коли в диску залишалося кілька патронів, прийшла допомога – взвод лейтенанта Глухова, поголовно озброєний автоматами.
Непритомного Мільдзіхова відправили в госпіталь, а порахувавши трупи, яких виявилося 108, страшно здивувалися: досягти таких результатів в одному бою вдавалося далеко не кожному кулеметникау, а щоб з ПКД, та ще одиночними пострілами … Природно, випадок визнали видатним, і Мільдзіхова представили до геройського звання.
У Валдайському госпіталі Мільдзіхова прооперували, після чого літаком терміново перевезли до Москви, де за нього взялися кращі лікарі. Вручати зірку героя в госпіталь прибув сам Калінін. Цікаво, що Мільдзіхов став першим з осетин, удостоєним звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» в роки війни.
Після московського госпіталю Мільдзіхов був відправлений в сочинський санаторій, але коли німці стали підходити до Кавказу, він знову став у стрій, не закінчивши лікування. Однак на фронт його не послали, а направили у війська НКВС, які воювали з післявоєнними бандами. Останнє поранення Мільдзіхов отримав вже від бандитів.
Після цього Мільдзіхова комісували і направили на господарську роботу.
Дожив Герой до 1998 року і помер у Владикавказі на 80-му році життя.