Сурб-Хач — монастирський комплекс Вірменської апостольської церкви Криму(Україна). Комплекс розташований за три з половиною кілометри на південний захід від м. Старий Крим(Кіровський район, АР Крим, Україна), на висоті п’ятсот метрів над рівнем моря, на схилі гори Гриця.
Заснування і розбудова
Комплекс датують XIV-XVII ст.. Перша згадка — 1358 рік, коли, як стверджують дослідники, інок Ованес почав зводити в лісових хащах на гірському схилі церкву Сурб-Ншан на місці привезеного ще в XIII ст. хачкара (каменя-хреста) із древньої вірменської столиці Ані. Саме він, хачкар (кам’яний хрест) Пиргчакар («Спаський камінь») дав назву як церкві, так і всьому комплексу.
Сама́ поява храму та облаштування в ньому єпархіального престолу Вірменської апостольської церкви обумовлена історично: це своєрідний духовний протест проти насильницького окатоличення вірменів тодішньої Кафи (нинішньої Феодосії) генуезцями-колоністами. Ріс і розбудовувався комплекс протягом п’яти століть.
Церква мала нагадувати відірваним від вітчизни вірменам про батьківщину —і тому вона зведена за зразками вірменських середньовічних храмів. Це тринавна споруда з бутового каменю, в якій середня частина перекрита напівсферичним куполом з барабаном, який підтримується арками. По верхній частині барабану є різьблений напис з датою будівництва. В інтер’єрі храму збереглися різьблені хачкари, фонтан, а також рештки фресок XVIII ст.
Коли в 1778 році Крим потрапляє в залежність від Російської імперії, разом з греками, грузинами та волохами було вивезено майже 12 598 вірмен. Багато вірмен не прижилися на нових землях й поступово стали повертатись в Крим. Занедбаний Сурб-Хач оживає в 1789 році, коли вірменська община Старого Криму отримує дозвіл на відродження своїх храмів.
Радянські часи
Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва. В 1924 році на дорозі недалеко від монастиря комуністи вбили останнього ченця. На цьому місці росте дерево, яке наші сучасники прикрашають кольоровими стрічками на згадку про ту трагічну подію. За радянськоъ влади Сурб-Хач закрили як культову споруду остаточно вже в 1926 році, у довоєнні роки його використовували як піонерський табір. Під час Другої світової війни монастир постраждав найбільше від бойових дій і розграбувань.
Відродження
У 1994 році у храмі поновлено богослужіння, а у 2002 році постановою Ради міністрів Криму його повертають Вірменській апостольській церкві. Сурб-Хач внесено до головних туристичних об’єктів півострова Крим.
У липні 2008 року з нагоди 650-річчя комплексу відбулися урочисті заходи з відзначення пам’ятки, в тому числі і за участі представницької делегації з Вірменії, до складу якої увійшли духовний глава всіх вірмен Католикос Гарегин і президент Вірменії Серж Саргсян. Крім офіційної частини урочистостей, за участю вищого духовенства Вірменії відбулось також освячення всіх восьми хачкарів на території монастирського комплексу та урочиста літургія у церкві Сурб-Ншан.
Сурб-Хач, що час від часу переживав періоди занепаду і відновлення, залишається головною святинею нинішньої вірменської громади України.
