Танець – це експресивне і глибоко народна творчість, емоційне художнє відображення багатовікової історії молдавського народу.
Витоки молдавського танцю слід шукати в далекому минулому – у фракійців і гето-даків. Більшість ритуальних звичаїв античності пов’язано з входженням в особливий стан за допомогою танцю. Класифікуючи танці, можемо відзначити «міметичної утилітарний», супроводжуючий діяльність людини, потім ритуальні танці, які супроводжувалися піснями і ритмічними рухами. Танцювались вони, як правило, на відкритому місці: на луках і рівнинах. Такі танці виконувалися по 7, 9, 11 … людей, тобто непарною кількістю танцюристів, що мало сакральний зміст для наших предків. Пізніше виник ігровий танець, розігруючий любовні та інші сюжети, «наслідує твариною» та інше, і тільки в епоху неоліту з’являється «архаїчна хору», що означало в цей період наявність колективного спілкування і утворення архетипической матриці кінетичних форм танцю більш пізнього часу. Одні з найвідоміших молдавських ритуальних танців – це «Келушарій» і «Дрегайка», танці, що мають глибокий зв’язок з історією культури нашого народу.
Ще з давніх часів будні народу були пов’язані з «колективними танцями», в яких з незвичайною силою відбилася емоційна енергія молдаван – «Хору», «Сирбу», «Бетута», «Бриул», «Инвіртіта »,« Трей Лемнія »та інші.
У свій час такі танці, як «Русяска», «Булгеряска», «Арменяска», «Цигеняска» були запозичені у росіян, болгар, вірмен і циган. Вибираючи окремі елементи і ритми танців інших народів, молдавани виконували їх по-своєму – яскраво, запально і своєрідно. У жодного з вищеозначених народів немає подібних молдавським танців, якщо ж зустрічаються, то називаються молдавськими.
Для різних історичних періодів характерні певні жанри танців. Для епохи Середньовіччя характерні колективні танці «ланцюгові», «кругові», в той час як в епоху Відродження стали популярні чоловічі сольні танці. Також у цей період набувають поширення вольні парні танці.
У феодальну епоху у молдаван був поширений так званий сільський танець, який пізніше виконувався й дворянством, перетворюючись на «жок – народний танець».
Широке поширення отримав танець «хору», який, за деякими свідченнями, є найдавнішим в Молдові.
У середині XIX століття термін «хору» в самому широкому сенсі витісняється терміном «жок». Жок організовували групи хлопців, вони збирали гроші і наймали музикантів. У святкові дні жок, як правило, проводилося з ранку до пізнього вечора.
У XIX-XX століттях вольні танці витісняються парними та груповими. На основі фольклорного танцю створюються сценічні постановки народних танців, виконувані професійними танцюристами. Найкращі з них входять до золотого фонду національної хореографії.
