Гагаузи – православний тюркомовний народ, що володіє багатою та самобутньою культурою. На роздоріжжях історії православ’я стало стрижнем гагаузької етнокультурної самобутності, опорою гагаузької національної свідомості. Даний огляд розвитку гагаузької культури свідчить про стійкість гагаузького етносу в захисті своєї етнічної ідентичності. Цей висновок дозволяє нам з упевненістю стверджувати, що у гагаузької культури є не тільки минуле, а й майбутнє.
Гагаузи дуже добрі й довірливі, що їм більше заважає, ніж допомагає в житті, Крім того, є така риса, як любов до правди, пошуку її, що теж не дуже нам допомагає, – але це більше відноситься до тих, хто живе в місцях компактного проживання. Національний характер накладає відбиток і на вибір професії: наприклад, серед гагаузів чимало хороших лікарів, викладачів, письменників, художників …Гагаузи дуже гостинний і доброзичливий народ. Гість для них – це все, його бажання – закон. Але в той же час вони дуже імпульсивні і гарячі. Можна позаздрити тому, у кого друзі гагаузи і в той же час пожаліти того, у кого вони вороги.
Цікаво і те, що з гагаузів вийшло багато православних священиків, оскільки в цьому народі віра завжди була глибока. У гагаузьких селах навіть в найпохмуріші роки гонінь на християнство люди вставали на шляху руйнівників храмів, тому багато старі церкви вдалося врятувати.
У гагаузів сильно шанують традиції, пов’язані з народженням дитини, з похованням померлих, з весіллями і ін. Дуже важливим для них є сім’я, тому тут спостерігається висока повага до старших. Так, наприклад, до старшого брата чи сестри не звертаються по імені, а кажуть «како» (старша сестра) або «Баті» (старший брат).
Мабуть, ніщо так не відрізняє гагаузів, що проживають в Молдові і Україні, від інших народів, як святкування споконвічно національних свят. Споконвіку для гагаузького народу найважливішими є два циклічно протилежних свята – Касим і Хидирлез. Якщо Касим нагадує про початок зими, то Хидирлез закликає гагаузів до праці в новому сільськогосподарському і скотарському сезоні. У гагаузьких селах досі шанують національну традицію – до 6 травня, до Дня святого Георгія Побідоносця, пастухи повинні вигнати худобу на пасовище, і повернути худобу додому на початку листопада – до Касимов. Зазвичай до початку травня до своїх рідних домівок злітається молодь – щоб відзначити не тільки День святого Георгія (Хидирлез). В день свята Хидирлез гагаузи організовують масові гуляння на природі, де наявність іменинника, Георгія, зовсім не обов’язково. Хидирлез – свято для всього гагаузького народу. але і побачитися з рідними. Не відняти у гагаузів і любові до коней. На єдиному в Молдові конезаводі «Ат-пролін» в Чадир-Лунга щорічно 6 травня проводяться кінні скачки «Алтин ат» (Золотий кінь), в яких беруть участь також гості з сусідніх районів. Традиційно переможець отримує головний приз – молоде ягняня.
Гагузька кухня містить свідчення про те, що гагаузи – нащадки кочівників. Страви в основному м’ясні з додаванням величезної кількості приправ. Незрівнянним є місцеве блюдо «Манджу», соус з м’ясом (найчастіше птиці) і гострими приправами. Іншим традиційним блюдом є «кирма», щось на зразок сирної піци, хоча сильно від неї відрізняється. Складається кирма з тіста на молоці, яєць, коров’ячої сметани, сиру і солі. Замішується тісто, можна на воді але для підвищення смакових якостей рекомендується на коров’ячому молоці, також можна в тісто додати яйце, сіль за смаком. Тісто розкочується товщиною півсантиметра, рясно посипається сиром і складається вдвічі, так, щоб сир був усередині. Отримана «коржик» збирається в гармошку і кладеться в деко. Коли деко заповнений майбутня кирма поливається сметаною, збитою з яйцем. Потім деко поміщається в піч і печеться до готовності.
http://gagauzinfo.md
http://odessa-life.od.ua