Вона народилася в Бессарабії 5 листопада 1934-го і була наполовину румункою. Жила із батьками у Бухаресті, де її мама керувала відділом культури. А потім Кіра вирушила до Москви, вступила до ВДІКу, у майстерню Сергія Герасимова. Розподілилася на Одеську кіностудію і лише трохи пожила в Ленінграді. Олексій Герман-старший жартував, що Одесу коли-небудь перейменують на Муратовку.
На запитання, що рухає нею під час пошуку сюжетів, відповідала: «Жах. А раптом я нічого не придумаю, і буде нудно». – «Як ви знаходите гроші на картини?» – «Важко дуже. Немає сенсу про це говорити. Зневіряюся». Вона вважала, що «без манії величі в режисурі робити нічого», а «мистецтво – це золоті пігулки, необхідні нам, спраглим, все підсолодити».
Їй належить фраза «Цій планеті я ставлю нуль».
Входила до складу журі на Венеціанському кінофестивалі. Директор почав тиснути, нав’язувати суддям рішення. Тоді шведська продюсерка схопила цього директора, а Муратова почала лупцювати його сумочкою по обличчю. Більше директор не втручався, рішення прийняли самостійно. Цей міцний характер відчувається у фільмах Муратової. Навіть коли знімала про внутрішній світ людини, показувала абсурдність життя самої країни.
Фільми, які вона зняла, забороняли, перемонтовували без її відома. Муратова знімала з титрів своє ім’я, замінювала його протестуючим «Іваном Сидоровим». Стала популярнішою за часів перебудови, але потім знову пішла у творче підпілля.
Якось у Муратової запитали, чи можна її вважати українською режисеркою. Відповідь була категорична. Неукраїнською режисеркою її можна назвати лише в одному випадку: якщо Одеса – це не Україна.
Неневиділа війну.
«Я взагалі не розумію, як це можна у XXI столітті вбивати один одного. Це повинно бути заборонено, як людоїдство. Хоча людоїдство я ще якось можу зрозуміти, тому що голодні люди їдять як тварини. Але війна – це огидна річ. Ні заради будь-якої території, навіть якщо ти назвеш цю територію батьківщиною, ми не маємо права вбивати один одного».
Кіра Муратова померла 6 червня 2018-го після важкої онкологічної хвороби. Страждання були нестерпними настільки, що Кіра Георгіївна молила про евтаназію. Багато хто хотів їй допомогти, збирали гроші. Але чоловік Муратової – Євген Голубенко – їх не прийняв. Кіра б не дозволила.
Зняла 20 стрічок. Найвідоміші – «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Чеховські мотиви», «Мелодія для шарманки». Останній її фільм «Вічне повернення» вийшов на екрани 2012-го.
Джерело: gazeta.ua