Шановні громадяни!
Щороку 23 листопада ми вшановуємо пам’ять про трагічне минуле нашого народу, схиляємо голови в пам’ять про мільйони загублених життів, які викосив страшний голод в 1921 – 1922, 1932 –1933 та 1946 – 1947 роках.
Вшанувати пам’ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не тільки для мільйонів загиблих, а скоріше задля наших дітей, які повинні завжди пам’ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
Хай пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
Голод руйнував громадські та суспільні зв’язки, кожний голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.
Десять мільйонів людей по всій Україні просто щезли з лиця землі, ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили.
Та як свідчить історія голодомор не зламав наш народ. Нескорені українці у наступному десятилітті робили важливі наукові відкриття, творили шедеври мистецтва, але в своїй пам’яті зберігали страшні злочини тоталітарного режиму.
Бажаю, щоб на столі українців завжди був хліб і до хліба, ніколи у наших дітей не бачити голодних очей, дитинство їх було щасливим і ситим, щоб наші люди завжди мали достаток, а держава була могутньою, процвітаючою і з високим рівнем добробуту.
Тож давайте берегти мир та суспільну злагоду в соборній незалежній Україні! Хай спочивають з миром загиблі. А нам, українцям, і всьому людству – миру, добробуту і запашного хліба у кожному домі.
З глибокою повагою
Голова Ради,
Заслужений діяч культури України
Ашот Аванесян