Про багатьох талановитих митців, які творили нестандартно й незвично сприймалися правлячими політичними колами, ми дізнаємося, на жаль, лише сьогодні. Колишня тоталітарна система вкрай вороже ставилася до таких людей, вбачаючи серйозну небезпеку для правлячого режиму. До таких митців належить видатний художник-модерніст, поляк за національністю і наш земляк Казимір Малевич, мистецтво якого було свого часу об’явлено большевиками ворожим совєтському народу.
Казимір Северинович Малевич народився 23 лютого 1878 року поблизу Києва у сім`ї, що мала польське коріння. Його батько, Северин Антонович, працював керуючим справами на цукрозаводі і мріяв бачити свого сина майбутнім цукроваром. Мати – Людвіга Олександрівна – поетично обдарована натура, писала вірші польською мовою. В сім’ї Малевичів було чотирнадцятеро дітей, проте дожили до зрілого віку лише дев’ятеро. Серед них Казимір був найстаршим. Маленький Казимір навчався в п’ятикласному агрономічному училищі в с.Пахомівці поблизу Білопілля. До одинадцяти років він і мріяти не міг, що в світі є такі “чарівні речі”, як олівці, пензлі, фарби і папір, що колись стане знаменитим художником. Тож “божественну силу фарби” він відкрив випадково і самостійно. Батько неохоче і навіть вороже поставився до синового захоплення, зате мама, придбавши малому Казимірові дорогі фарби і пензлі, тим самим його підштовхнула до серйозних занять живописом. Усе дитинство Казимір виховувався у традиціях двох культур – української і польської.
К.Малевич деякий час навчався живопису в Рисувальній школі М.Мурашка в Києві. Іншої освіти він не мав. У 1899 році він одружився на чарівній дівчині-красуні Казимірі Зглейц – доньці курського лікаря. Малевич почав працювати на Курсько-Московській залізниці, але занять з малювання не кинув і навіть організував рисувальний гурток. Однак це його не задовольняло. Тож у 1905 р. він переїжджає до Москви, де намагається спробувати свої сили в престижному Московському училищі живопису, скульптури і зодчества, одначе його туди не прийняли. Не склалося й подружнє життя, тож К.Малевич змушений був розлучитися.
У 1905-1910 роках він навчається в студії-школі І.Ф.Рерберга, що відзначалася своєю гнучкістю і всебічною системою викладання образотворчої грамоти. Вже перші роботи Малевича, виконані в курсько-московський період його життя і творчості, були помічені критиками, серед яких можна виділити такі роботи, як “На бульварі”, “Дівчина без служби”, “Квітникарки” та ін. Академік Д.Сараб’янов вважав, що ці роботи вже відзначалися своєю “значимістю, вагомістю художнього висловлювання, достатньо високою майстерністю”, як свідчення певного рівня “живописної зрілості, досягненої їх творцем”.
У 1910 році художник познайомився з відомою дитячою письменницею Софією Рафалович. На п’ятнадцять років їх пов’язала не тільки глибока любов, а й спільність інтересів. Софія створила такі ідеальні умови, що це діяло надзвичайно благотворно на подальшу творчість К.Малевича.
Казимір Малевич виставляє свої твори на виставці епатажного об’єднання “Бубновий валет”, на якій були представлені роботи “молодих бунтарів”-художників. У цей період життя на нього мали великий вплив фовісти, експресіоністи. Важливий але короткий шлях його творчості – плодотворний період неопримітивізму, послідовники якого утверджували в живописі “навмисно огрублене бачення” дійсності. На його полотнах тепер хизуються великі локальні плями кольору – яскраво-червоні, дзвінко-зелені, жовті, обведені художником чорною, синьою, а інколи й червоною фарбою, що роблять його картини яскравими і декоративними (“Купальщик”, “На бульварі”, Садівник” та інші – усі позначені 1911 р.).
У “селянський” період життя (1910-1920-ті рр.) Казимір Малевич започатковує “трудовий жанр”. Його фігури – “примітивістсько спрощені, навмисно збільшені й деформовані, що ясно свідчить про “рішучий перелом” у мистецтві Малевича (“Жниця”, “Тесля”, “Селянка з відрами й дитиною”, “Збирання жита”, Голова селянської дівчини” та ін.). Створюючи ці та інші твори, художник уже не просто деформував, а розчленовував їх на геометризовані частини тіла, надаючи їм вельми “універсальну і міцну конструкцію кубізму”. “У кубістів є…одна цінність – не копіювати предмети, а створити картину”, – писав у одній зі своїх теоретичних робіт митець.
“Кубофутуристичний” напрям (1913-1914) у творчості Малевича припав на початок Першої світової війни. Саме в 1913 р. він бере участь у оформленні постановки футуристичної опери “Перемога над Сонцем”, яка була продемонстрована в “першому в світі театрі футуристів”. Характерно, що на театральній сцені, а не на окремому полотні вперше було представлено “Чорний квадрат” Малевича, створений ним як декорація до спектаклю. Це був перший крок до супрематизму (найвищого етапу в мистецтві). Супрематизм, на думку митця, мав “у своєму історичному розвитку три ступені чорного, кольорового і білого”. “Чорний квадрат”, “Чорне коло” і “Чорний хрест” – три форми, що починали чорний етап та стали “трьома китами”, на яких утверджувалась супрематична система в живописі. Своєї останньої стадії супрематизм досяг у 1918 р. У цей час повністю зникає колір у живописі Малевича: з’являється найепатажніша картина “Білий квадрат на білому фоні”, яка утверджувала “знак чистоти людського творчого життя”. Таким чином, як вважав Малевич, він досяг живописного абсолюту і дійшов висновку, що “місія живопису закінчена”. “Про живопис у супрематизмі не може бути і мови, живопис давно себе зжив, і сам художник пережиток минулого”, – зазначав К.Малевич.
Казимір Северинович відомий і як громадський та культурний діяч. У 1916 році він опиняється на фронті, де пізніше його обирають делегатом Московської ради солдатських депутатів. Він також займав посаду голови художньої секції. Після революції працював на різних службових посадах, водночас невтомно працюючи у Вільних державних майстернях. “Малевич мав багатьох послідовників і учнів-фанатиків. Він умів уселяти необмежену віру в себе, учні його боготворили, як Наполеона армія…,” – згадував відомий критик і історик мистецтва М.Пунін. У 1919 році художник отримав відрядження до Вітебська, де працював пліч-опліч з художником-авангардистом Марком Шагалом. Однак ідейні розходження, що прийняли з боку Малевича скандальний характер, призвели його врешті-решт до розриву з Шагалом. До слова, обидва художники невдовзі виїхали з Вітебська.
З цього часу митець очолює Московський державний інститут художньої культури (ГИНХУК). Новаторські пошуки Малевича не могли не викликати підозр у ідеологів большевизму, і в 1926 р. інститут був ліквідований як небезпечний “монастир на держзабезпеченні”. Сам митець врятувався відрядженням за кордон, де організував у Берліні свою виставку. Виставка викликала справжній фурор. Повернувшись у Росію, художник працює як педагог, у лабораторії Російського музею (Санкт-Петербург), читає лекції в Київському художньому інституті. Українські авангардисти високо оцінювали талант свого земляка. В харківському мистецькому журналі “Нова генерація” було надруковано його цикл статей. Не оминули митця й арешти (він двічі – 1927 і 1930 року – був кинутий у в’язницю большевицькою владою), проте його щоразу звільняли завдяки впливовим друзям з числа партійців.
І все ж у 1933 році мистецтво Малевича було об’явлено поза законом, а знаменитий “Чорний квадрат” піддано нищівній критиці. Восени того ж року митець захворів і 15 травня 1935 року помер. На його могилі під Санкт-Петербургом відтоді височіє ідеальний куб з чорним квадратом роботи російського скульптора М.Сутіна…
Джерело: http://narodna.pravda.com.ua/
