Є аргументований фактор говорити, що культура – одна з основних причин виживання Литви. Культура Литви формувалася протягом тривалого часу, імена, традиції, Литовська мова, національні святкування вважаються яскравими свідченнями самобутності і майна культури Литви.
“Возвишена” духом культура Литви
Могутня в середні віки Держава і згодом ослабла, була відроджена під тим же ім’ям в ХХ столітті виключно завдяки прецеденту, що її головній етнічній групі – Литовцям – вдалося зберегти їх національну особливість, іншими словами їх культуру, літературу, мову, мистецтво і звичаї.
З цієї особливості, як відростки пішли новітні форми творчості, асимілювавши модернізм ХХ ст. і постмодернізм. Національна культура Литви і найвищі форми мистецтва розрослися і закріпилися під час проміжку між 2-ма світовими війнами. У радянські часи культура стає притулком духовного протиборства. Народні обряди і традиції проявлені в сільській архітектурі, національних костюмах, піснях, байках і притчах. Литовський народ володіє дуже значним фольклорним фундаментом в культурі.
Вже у 2-й половині XIX ст. майже весь інтелігентний народ вважав своїм громадянським обов’язком складати і вписувати зникаючий народний фольклор. Є більше мільйона зразків різних жанрів, таких як байки, приказки, казки, літописи, пісні, підібрані в вузі Литовської мови і фольклору. Обов’язковою частиною культури Литви, вважаються і народи, що населяли її, такі як Литовські татари, або караїми.
Релігія Литви
На даний момент релігія Литви набирає обертів, в країні зареєстровано 677 римсько-католицьких, 52 православних, 61 старообрядницьких парафій. В останній момент можна спостерігати появу груп які сповідують неоязичництво. До речі, мати Папи римського Іоанна Павла 2 родом була з Литви.
Історія литовської культури
Археологічні знахідки свідчать, що язичницька культура Литви була частиною культури балтських племен. Майстри-язичники виготовляли прикраси, зброю, будували. Ті зразки, що збереглися до наших днів, надають відповіді на безліч питань науковцям, які шукають корені національної культури.
Литовська культура не була ізольованою. Вже у XIV ст. Литва широко відкрила двері європейським творцям, майстрам витончених ремесел. З часів середньовіччя, особливо пізнього, до наших днів надійшло багато об`єктів культурної спадщини: Вільнюське старе місто, що внесено до списку спадщини UNESCO, Тракайський замок, замок Гядімінаса, старі міста Каунаса, Клайпєди, Кядайняй.
Литва відома великою кількістю та різноманітністю замкових пагорбів, на яких стояли дерев`яні оборонні замки. З цими пагорбами пов`язані легенди, у яких розповідалось про маєтки, що пішли під землю, бездонні колодязі. Замкові пагорби стали невід`ємною частиною литовського краєвиду.
Разом з мовою предків з давніх часів до нас надійшли мистецтво та ремесла. Особливо глибокою традицією є виготовлення хрестів. Цей унікальний вид литовського народного мистецтва внесений UNESCO до списку “Мовної та нематеріальної спадщини людства”. Їдучи Литвою, в очі впадає велика кількість дерев`яних, кованих хрестів, дерев`яних стовпів, каплиць. Вони поставлені на перехрестях, у лісових галявинах, у садибах і нагадують важливі для Литви або для людини, яка їх поставила, події, охороняють від зла, піднімають очі мандрівника до неба, а серце – до молитви. Відомими майстрами цього мистецтва є Й.Бєляускас, В.Браслаускас, Бр.Бурачас, Й.Дзідавяцкас, Н.Моцкус, Й. та К. Орвідаси, однак, майже у кожному литовському селі можна знайти свого майстра.
Після укладення унії між Великим Князівством Литовським та Польським Королівством література у Литві створювалась тільки польською та латинською мовами. Цей час подарував людству великих поетів – Сарбевія, Хусовіана та багатьох інших. Згадки про їх життя та роботи й сьогодні залишилися у Вільнюському університеті, прекрасному за своєю архітектурою, який знаходиться у самому серці столиці і заслужено називається колискою національної культури, що виховував нових корифеїв литовської культури.
У XVIII ст. розпочалось національне відродження, писати стали литовською мовою. Великі сховища литовських бібліотек зберігають роботи інтелігентів того часу.
Регіональні відмінності литовської культури відображають складну історію держави: відрізняються культури Малої та Великої Литви, самобутністю та прекрасними діалектами відрізняються регіони Великої Литви – Аукштайтія, Жямайтія, Дзукія, Сувалкія. Тому Литва заслужено пишається глибинними фольклорними пластами: різнобарвним одягом, вигадливими піснями, численними казками та оповіданнями, дзвінкими діалектами.
Необхідно зазначити, що литовська мова унікальна тим, що це одна з двох мов, що залишись у вжитку, котра належить до балтських мов індоєвропейської групи. Інші, якими розмовляли у середньовіччі пруси, йотвінгіси, померли разом із знищенням людей, які ними розмовляли… Наразі є близько 3 млн. людей, які розмовляють литовською мовою. Основними діалектами литовської мови є аукштайчю та жямайчю, вони почали формуватись у XIII ст. Перший письмовий пам`ятник литовської мови – “Катехізіс” Мартінаса Мажвідаса, що був виданий у 1547 році у Караляучюсі. У XVIII ст. з`явився перший оригінальний твір литовської поезії – поема Крістійонаса Донєлайтіса “Літа”.
У литовському фольклорі багато ігрових елементів. Може тому однією з пріоритетних сфер литовської культури є театр. Театр зародився у дуже давні часи. Гра проявлялась у різноманітних формах, у садибах, дворах і, навіть, у костьолах. Схильність до символічного показу реальності залишилась дотепер – Литва багата прекрасними режисерами, акторами, професійними та аматорськими театрами, які можна знайти у найглибшій провінції. Театри високо цінуються, до них прикута увага глядачів. Литовські театри мають міжнародне визнання і щиро діляться своїми творцями з іншими сценами великих театрів. Прізвища талановитих режисерів О.Коршуноваса, Е.Някрошюса, Р.Тумінаса часто з`являються не тільки в литовській, але й у світовій пресі.
Литовців здавна називають співучим народом. Ліризм та мелодійність литовських народних пісень й сьогодні є невичерпним джерелом для композиторів та виконавців. Досягнення литовських музикантів мають велике міжнародне визнання. Музиці вже не вистачає місця у концертних залах, вона виливається на вулиці міст. Класика, рок, джаз поєднуються, доповнюють один другого, а іноді звучать джерелом чистого жанру – фестивалями. Широко відомі фестиваль класичної музики “Музикальна осінь”, Вільнюський фестиваль, фестивалі хорів, джазові фестивалі у Каунасі, Вільнюсі, Клайпєді, Друскінінкай, які перетворюються на свята міста і збирають велику кількість слухачів та виконавців як з Литви, так і з усього світу. Список грандів сцени, прекрасних музикантів, співаків та диригентів нескінченний: П.Гєнюшас, П.Вішняускас, М.Рубацкітє, С.Стонітє, С.Трімакайтє, В.Норейка, С.Сондецкіс, П.Рінкявічюс, Й.Домаркас… Частина з них не тільки бере участь у концертах, але й навчає молодь таємницям творчості у художніх академіях Литви та за кордоном. Віртуозністю творців та виконавців литовської музики насолоджуються слухачі у найвіддаленіших куточках світу.
Після першої світової війни, відновивши незалежність Литви, розпочалось інтенсивне відродження національної литовської культури. Народну культуру збагачувала плеяда литовських письменників, співаків, музикантів, архітекторів, багато з яких відомі не тільки в Литві (М.К.Чюрльоніс, О.Мілашюс). Чимало культурних пам`ятників свідчать про ті плідні, сповнені оптимізму та радості працювати на благо Батьківщини, часи. На жаль, велика їх частина була знищена під час радянської окупації.
Молоді, енергійні творці виїхали на Захід або гинули у сибірських таборах. Литовська культура задихалась від ідеологізму та інтернаціоналізму, проте з`явились паростки культури в еміграції. Рядки з віршів еміграційних поетів – Б.Бразджіоніса, Г.Нагіса, К.Брадунаса – часто звучать у вустах литовця, а Й.Мєкас, Е.Цінзас, І.Шейнюс, Т.Венцлова стали невід`ємною частиною світової культури. Парадоксально, але під час страшного, Червоного, періоду литовська культура збагатилась, її поповнювали прекрасні поети Ю.Марцінкявічюс, С.Геда, М.Мартінайтіс, в театрах було безліч нових п`єс та постанов, а люди, які наче хотіли сховатись від радянської повсякденності, всім серцем черпали джерела культурних цінностей.
Відновивши незалежність у XX ст., Литва знову відкрилась світовій культурі. Загал унікальних символів, менталітет народу, що складає ядро культури, стали досяжними кожному зацікавленому громадянину світу. Представники литовської культури успішно влились до лав світових творців. Литовські міста прикрашає нова прекрасна архітектура, у художніх галереях – роботи з живопису, графіки, фотографії, скульптури різноманітних жанрів. Поруч з традиційними жанрами популярні інсталяції та різні проекти, що підготовлені литовськими митцями або спільно з іноземними колегами.
Литовська культура витримала чимало випробувань. Надзвичайно сильний потенціал її творців ступає у подальшу зрілість, вносячи свій вклад у загальносвітову культуру.
Національні костюми Литви
Народний литовський костюм – це не просто одяг, це відображення характеру нації, що точно відтворює її етнічне коріння, історичні, музичні і танцювальні традиції. Змінювалися століття, змінювався уряд, змінювалися люди і разом з людьми вигляд одягу теж постійно змінювався. В одязі найбільш помітні зміни, що відбуваються, у ньому відбивається неповторна своєрідність країни і народу. Людям завжди хотілося бути привабливими. В одязі найбільш яскраво проявляється їх уявлення про гідне і красиве. В одязі, в народному костюмі Литви, також як і в творах мистецтва, втілюються духовні цінності, накопичені суспільством.
А ось в ті колишні часи одяг цінували і берегли. На нього витрачали багато часу і трудових ресурсів. Прясти тканину, вишивати вчилися з дитинства. Майже всі предмети селянського одягу виготовляли самостійно в своєму господарстві. Нерозторопних і ледачих легко можна було визнати за непривабливим одягом. Довгими зимовими вечорами збиралися разом майстрині і умільці десь в просторій хаті заможних односельчан. Палили лучину, співали пісні і невпинно працювали. Вчилися при цьому у старших, досвідченіших, і один у одного. Так передавався досвід поколінь, і накопичувалися багатовікові традиції.
Литовські жінки з давніх часів були відомі як вправні ткалі. Вишиті ними чоловічі і жіночі литовські народні костюми, скатертини, покривала, рушники – відрізняються красою і оригінальністю. У ті давні часи базовим матеріалом для створення народного костюма Литви були льон і шерсть. Вироби декорували національним орнаментом, в основному геометричним – найбільше була популярна клітинка, хрестик та смуги. Кольорова гамма була побудована на контрасті. Червоний і зелений, помаранчевий і синій, жовтий і фіолетовий, а також чорний і білий, були основними кольорами литовського народного костюма.
Традиційний литовський жіночий одяг складався з білої блузки з довгими рукавами, довгої широкої і яскравої спідниці та фартуха. Дівчата прикрашали свої голови вінками або коронами зі стрічками. Заміжні жінки носили білі косинки з льону. Жінки різного віку в Литві, звичайно ж, любили носити бурштинові прикраси. Чоловіча мода була набагато простіша – зазвичай це було сіре пальто з грубої важкої тканини, світлі лляні сорочки, штани в смужку або в клітинку. Зате підперізувалися вони кольоровими широкими стрічками. Національне взуття робили вдома вручну.